Ірен Роздобудько “Зів’ялі квіти викидають”

– Зів’ялі квіти – це те, що не можна тримати ані вдома, ані в душі! Їх треба безжально викидати, навіть якщо вони гарні й ще мають вигляд справжніх, свіжих. 

– А ти? Ти викинула ці квіти?

Мені захотілося розпочати огляд “зів’ялих квітів” саме з цієї цитати. Кожен із нас, я в цьому впевнена, виношує у собі невеличкий камінь, тягар минулих років. Він не завжди дає нам рухатися вперед, постійно нагадуючи про минуле; якщо виразитись іншими словами – цей камінь тягне нас вниз. Коли квіти у вазі в’януть, ми беремо та викидаємо їх у смітник, адже вони більше не являються привабливими і наганяють смуток. Так само, як і квіти, ми маємо скинути зі своєї душі цей камінь. Я знаю, що це неймовірно тяжко зробити, але ми самі робимо вибір – рухатись далі, чи так і жити з тим каменем на душі. Отож, давайте спробуємо. Скинули? А ось тепер вийдіть на вулицю та вдихніть повітря на повні груди. Дихається легше, правда?

424q0vIB0lw

“Зів’ялі квіти викидають” – саме з цієї книги розпочалось моє знайомство з Ірен Роздобудько. І якщо бути чесною, то це перший автор, який ознайомив мене з сучасною українською літературою. На сьогоднішній день, Роздобудько являється однією із найуспішніших українських письменниць. Її стиль завжди різний: сьогодні ви розслідуєте загадкове вбивство, завтра ви п’єте чай з мсьє Паскалем та його друзями, а післязавтра ви занурюєтесь у психологічний роман, віддаючи себе повністю бурі емоцій. Іноді ви настільки зливаєтесь з книгою, що перестаєте розуміти – це все відбувається лише на хрустких аркушах паперу. Кожен герой книг Ірен, це цікава особистість, з насиченим життям та багатою історією.

“Життя дуже коротке. А ще – воно досить просте, незважаючи на всю поверхову складність. Ми самі його ускладнюємо.”

Роман “Зів’ялі квіти викидають” розповідає нам історію двох актрис радянських часів, Едіт Береш та Леди Ніжиної. Дві жінки, дві долі, одне кохання. Едіт – еталон краси, сталева леді, сильна особистість. Леда – ніжна та світла, здавалось би – дмухнеш,та її не стане..але так здається лише на перший погляд, вона не боїться нікого та нічого. Обидві жінки доволі таки різні, але об’єднує їх обох любов до чоловіка на ім’я Лебідь, відомого на той час сценариста, та неприязнь одна до одної. Вони ніколи не зустрічалися, але їхня ворожба була довжиною у все життя. Одну жінку Лебідь зробив своєю законною дружиною, інша ж була для нього коханкою. Не дивлячись ні на що, акторки палко кохали його, адже любов – сліпа.

Минають роки, Едіт та Леда опиняються у пансіонаті для акторів похилого віку. Вони не знають, що між ними більше не роки ненависті, а всього лиш якихось кілька метрів. І тут з’являється звичайна дівчина по імені Стефка, яка влаштовується нянечкою у пансіонат. На момент своєї роботи там, дівчина переживає особисту драму. Чи могла б вона подумати, що пансіонат та його мешканці зігарють велику роль у її житті, а вона – у їхньому? Саме Стефка стає таким собі символом миру між двома кумирами радянського кіно.

“Нехай у тобі завжди буде сила трьох ножів! Перший – щоб відтинати минуле, хоч яким воно було, і йти вперед, другий – нехай буде зовсім маленький, як срібна голка, котра має стирчати в серці, щоб ти завжди могла відчувати біль і співчуття, а третій – щоб боронитися від ворогів.”

Дуже часто буває, що несприятливі емоції, ненависть та злість прокрадаються у наші серця та заволодівають нами. У такі моменти ми не можемо себе контролювати і робимо багато безглуздих речей, про які в кінцевому результаті дуже жаліємо. Роман “Зів’ялі квіти викидають” вчить нас викреслювати з нашого життя все негативне та погане. Він показує нам, що прощення являється великим Даром Божим і що саме воно приносить нашій душі легкість. Ми не повинні витрачати наше життя на те, щоб злитись один на одного. Натомість, нам потрібно наповнювати його яскравими фарбами та світлими моментами.

Моя оцінка за п’ятибальною шкалою: 5.

До нових зустрічей, the bookette.

The_Bookette2

Advertisements

Ден Браун “Інферно”

Скажу чесно, я ніколи б не подумала, що буду читати Дена Брауна, та ще й з таким захопленням! Про цього автора я чула давно, коли його твір “Код Давінчі” став світовим бестселером. Правда, чула я лише негативні речі. Чому ж так? Мені розказували, що в книзі йдеться про те, що в Ісуса була, як-то кажуть, позашлюбна дитина, а я з дитинства являюсь дуже віруючою людиною і мені завжди не подобалося, коли люди говорили такі речі. Пам’ятаю своє обурення – як хтось може взагалі таке писати? Що ж сказати, мале-дурне. А почала читати Брауна я зовсім випадково. Цього літа мені випала нагода поспілкуватися із знайомою, з якою ми не чулися роками. Так вийшло, що розмова зайшла про книги і, як виявилося, наші літературні інтереси майже ідентичні. Я попросила її порадити мені декілька цікавих книг і вона назвала “Інферно”. На наступний день я пішла в магазин та придбала цю книгу, довіряючи смаку знайомої.

large (1)_Fotor

Отже, поговоримо про роман американського письменника та журналіста, Дена Брауна. Якщо коротко, то я була просто взахваті! Все читалося на одному подиху. О 4 ранку взагалі не хотілось спати, а натомість хотілось гортати сторінки “Інферно”, дізнаючись, чи професор Ленґдон та Сієна знайдуть посмертну маску Данте, чи зможуть розшифрувати таємне послання на звороті маски, та чи зможуть встигнути ліквідувати вірус Цобріста? Книга закінчилась, а мені хотілось ще і ще.

“Пам’ятай нинішній день, бо з нього починається вічність.”

Звичайні чорні літери, яскраво видрукувані на трішки жовтуватих аркушах паперу, заставлять читача подорожувати, я би сказала, вишуканим, італійським містечком, багатим пам’ятками світового значення. Флоренція. Вперше, за всі прочитані мною книги,  у мене було відчуття, ніби я прогулялася місцем, у якому завжди мріяла побувати. Разом з Робертом та Сієною я бродила вуличками міста, переховувалась у садах Боболі, відвідала палаццо Веккью, де лазила самими потаємними, реально існуючими, ходами. Якщо в школі на уроках історії я часто кімарила, то тут я ковтала кожне слово “Інферно”.  Книга розповідає історію життя Данте, приводить нас у місце, де хрестили Аліґ’єрі, а потім…потім подорож продовжується, але вже не романтичною Флоренцією, а величною Венецією, звідкіля ми вирушаємо у таємничий Стамбул.

“Найгірша самотність у світі – це ізоляція, у яку ти потрапляєш, коли тебе не розуміють.”

На цьому я закінчу свою розповідь, щоб не спойлерити все тим, хто ще не встиг прочитати захопливий, історично-детективний, роман Дена Брауна. Після прочитання цієї книги, мені хотілося розповідати про неї усім знайомим, та просто випадковим перехожим на вулиці. Тепер я з великим нетерпінням чекаю виходу фільму “Інферно”, з Томом Хенксом у головній ролі, який вийде на екрани 14-го жовтня 2016-го року.

Моя оцінка за п’ятибальною шкалою: велике та жирне 5.

До зустрічі, the bookette.

The_Bookette2

 

Рецензії на книгу. Як їх писати?

Хочеться навчитися правильно писати рецензії на книги. Можливо, в цьому немає нічого складного, та й взагалі, там не присутні жодні правила…але цікавість бере гору і тоді в допомозі стає Google. Знайшла декілька цікавих сайтів і вирішила виписати сюди, на мою думку, корисні поради.
largeПерш за все, на сайтах радять у своїх рецензіях коротко описати сюжет книги. Насправді, це доволі таки тяжко зробити, адже сюжет потрібно описати так, щоб не розкрити всі карти перед тією людиною, яка буде читати опис ще до того, як прочитає книгу. Водночас, опис повинен бути цікавим, щоб захопити читача та викликати у ньому бажання дійсно прочитати дану книгу. Їдемо далі. У рецензії важливо дати свою оцінку книзі. Я вважаю, що для цього найкраще підійде п’ятибальна шкала. Хоча, деякі книги варті того, щоб їм поставили більше за п’ятірку. Прикладом такої книги є історія про хлопчика, що вижив. Деякі сайти радять розкрити сенс назви, чому саме таку назву автор вирішив дати своїй книзі. large1                                Ці всі поради, звичайно ж, чудові, але я для себе зрозуміла одну річ. Писати потрібно від серця. Лише тоді все буде написано з душею. Якщо тобі книга сподобалась, то й писати про неї ти будеш із великим захопленням, а ці позитивні емоції обов’язково передадуться читачу.  Так і з книгами. Одразу відчуваюється настрій автора, коли йому було сумно, коли радісно, коле серце переповнювала любов, а коли кров кипіла гнівом. Я надіюся, що пости в моєму блозі будуть цікавими. Можливо, спершу вони будуть сухими, але з часом я постараюсь навчитися заповнювати їх яскравими фарбами.

Обіймаю, the bookette.

The_Bookette2

 

 

Перший запис або нема фантазії придумати красиву назву

Вирішила спробувати себе у ролі блогера.. Не знаю, що з того всього вийде, але “попытка не пытка”. Усі блогери починали з чогось, правда ж? Зазвичай, всі пишуть про те, що робили весь день; фотографи показують зроблені за день знімки, дівчата, які цікавляться косметикою, пишуть про різні бренди мейк-апу. А я…я буду писати про книги, про те, що читала або ж що хотілось би почитати. Можливо, у мене знайдуться однодумці і їм сподобається те, що я пишу. А якщо ні…то я не розстроюся, адже в першу чергу я пишу для себе.

tM61dT6wNSk

З любов’ю, the bookette.

The_Bookette2