Ренсом Ріггз “Дім дивних дітей”

by lvivyanochka

Буду з вами відвертою. Коли всі читали цю книгу, я казала, що ніколи не читатиму її. Дивна обкладинка, дивна історія.. Зазвичай, мене захоплюють такі речі, але цього разу мене щось абсолютно не тягнуло до дивного світу Ренсома Ріггза. Коли подруга подарувала мені цю книгу, я зрозуміла, що все ж таки буду змушена її прочитати, хоча, мені дуже не хотілося. Я довго відкладала її “на потім”, але кілька місяців тому щось змусило мене витягнути “будинок” з книжкової полички. Знаєте, зараз я сміливо можу сказати, це одна з найкращих книг, які я прочитала за своє життя. Цікава, містична, інтригуюча, захоплива..ти ніби пірнаєш у неї, ти гуляєш з дивними дітьми, з Еммою, в чиїх руках народжується вогонь, з Єнохом, який має здатність ненадовго всилити в життя навіть в олов’яного солдатика, та з безліччю іншими дітьми. Літати під хмарами без усіляких гелікоптерів, літаків, та повітряних куль? Це під силу легенькій, немов пір’їнка, Оливці. Пересунути автомобіль з-за допомогою одних лиш рук та неймовірної сили? Вам у пригоді стане Бронвін. Зустрівши раз дивних дітей та їхню імбрину, пані Сапсан, ви ніколи не зможете забути про них. Ви завжди будете хотіти ще.

image

“Ми тримаємося за свої казки до тих пір, поки ціна віри в них не стає занадто високою.”

Що ж, я вас познайомила з кількома мешканцями дитячого будинку, а тепер прийшов час розповісти більше про дивовижну історію Ренсома Ріггза. Постараюсь обійстись без спойлерів! Головному герою книги, Якобу, його дідусь завжди розповідав дивні історії, про таємничий острів, про його мешканців, та про чудовиськ, які хочуть заволодіти світом дивних дітей. Все своє дитинство хлопчик вірив у розповіді улюбленого дідуся, поки не подорослішавши, він не почав усвідомлювати, що монстри, це насправді фашисти, а дитячий будинок абсолютно не належить дивним дітям – це будинок для біженців, євреїв. З цього ми розуміємо, що події книги будуть відбуватися, як і в теперішньому світі, так і в часи Другої Світової Війни. Одного вечора Якоб знаходить тіло свого дідуся, а коли він повертає голову у пошуку вбивці, то зустрічається віч-на-віч із чудовиськом, тим самим, про якого в дитинстві йому розповідав дідусь. Це травмувало хлопчика і він був змушеним відвідувати психіатра, який порадив Якобу (разом із його батьком) поїхати на той самий острів, на якому колись буцім-то жив його дідусь, та про котрий він завжди згадував у своїх казках. На острові хлопчина знаходить руїни дитячого будинку та місцевих жителів. Під час війни острів бомбардували, та одна з бомб влучила прямо у сиротинець; усі його жителі загинули. Ви можете подумати, що на цьому історія закінчується, але ж ні…з цього усе тільки починається!

“Колись я мріяв про втечу від звичайного буденного життя, але воно ніколи не було звичайним. Я просто не помічав, наскільки незвичайним воно було.”

У продовж всієї книги у вас буде таке відчуття, немов вам дали можливість випробувати машину часу, тож ви подорожуєте у далекий вересневий день, 1940-го року. Повірте, це надзвичайно класне відчуття!

Зараз я безмежно вдячна подрузі за цю книгу, а також автору, за те, що познайомив мене з дивними дітьми.

Моя оцінка за п’ятибальною шкалою: 5.

До зустрічі, the bookette.

Advertisements